кмітливий
КМІТЛИВИЙ, а, е. 1. Здатний добре й швидко міркувати, розмірковувати; тямущий. Новиков став найціннішим розвідником, хоробрим, завзятим, кмітливим (Коп., Лейтенанти, 1947, 43); Сіроока циганка була розумна й кмітлива (Жур., Звич. турботи, 1960, 195); Кмітливої голови й руки слухають (Донч., Шахта.., 1949, 47); // Який виражає тямущість. Кмітливий погляд; //Розумний. Той чоловік, сповнений простоти, розв'язував надто складні питання, давав напредиво кмітливі поради (Досв., Вибр., 1959, 327).
2. рідко. Те саме, що спостережливий. В кмітливої Мокрієвської були надто гострі очки й вже примітили ті латки (Н.-Лев., IV, 1956, 321); Життя йде своїм порядком, але Дарчине кмітливе око помічає, що не все гаразд у цьому порядку (Вільде, Повнол. діти, 1960, 185).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кмітливий | кмітлива | кмітливе | кмітливі |
Родовий | кмітливого | кмітливої | кмітливого | кмітливих |
Давальний | кмітливому | кмітливій | кмітливому | кмітливим |
Знахідний | кмітливий, кмітливого | кмітливу | кмітливе | кмітливі, кмітливих |
Орудний | кмітливим | кмітливою | кмітливим | кмітливими |
Місцевий | на/у кмітливому, кмітливім | на/у кмітливій | на/у кмітливому, кмітливім | на/у кмітливих |