кокетливий
КОКЕТЛИВИЙ, а, е. 1. Схильний до кокетства, який намагається подобатися. Він по-молодецькому виструнчився і, дзенькаючи острогами, попрямував до кокетливих панянок (Тулуб, Людолови, І, 1957, 278); На балу кокетлива Мадонна В'ється безрозумна, як мотиль (Рильський, II, 1960, 110); // Який виражає кокетство. - Спалося добре й нічого не снилось,- одказала Олеся, скоса поглядаючи на Бонковського кокетливими очима (Н.-Лев., III, 1956, 57); Знов лунає сміх, а з ним єднається прикрим акомпанементом цинічний регіт підстаркуватої жінки з кокетливими жестами (Л. Укр., III, 1952, 577).
2. Який має гарний, привабливий вигляд. Зелені «самовари» [міномети] з-під кокетливих парасольок наче привітно всміхались їй (Гончар, III, 1959, 198).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | кокетливий | кокетлива | кокетливе | кокетливі |
Родовий | кокетливого | кокетливої | кокетливого | кокетливих |
Давальний | кокетливому | кокетливій | кокетливому | кокетливим |
Знахідний | кокетливий, кокетливого | кокетливу | кокетливе | кокетливі, кокетливих |
Орудний | кокетливим | кокетливою | кокетливим | кокетливими |
Місцевий | на/у кокетливому, кокетливім | на/у кокетливій | на/у кокетливому, кокетливім | на/у кокетливих |