кресь
КРЕСЬ, КРЕСЬ-КРЕСЬ, виг. 1. Звуконаслідування, що означає звук від удару об кремінь і т. ін.; // у знач. присудка. Витяг запальничку - кресь-кресь!.. Не горить (Головко, І, 1957, 162); Юрасик.. дістає кресало. Кресь-кресь, кресь-кресь, але ні іскорки від кремінця (Воронько, Казка.., 1957, 36).
2. розм. Уживається як присудок за знач. креснути. - Бувало, ні з сього, ні з того, ти стоїш - а він [пан] - кресь тебе по щоці! (Мирний, III, 1954, 164).