люблений
ЛЮБЛЕНИЙ, а, е. 1. Діепр. пас. теп. ч. до любити. Він був добрий ученик і добрий товариш, загально люблений задля свойого доброго гумору (Фр., IV, 1950, 273); Ім'я Шевченка широко відоме і люблене в зарубіжних слов'янських країнах народної демократії (Рильський, III, 1956, 254); Лаврів, поетами люблених, Пишних магнолій не видко, Ані струнких кипарисів (Л. Укр., І, 1951, 150).
2. у знач. прик., рідко, Те саме, що любимий 2. В його на руках дівчина його люблена ридала... (Вовчок, І, 1955, 154).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | люблений | люблена | люблене | люблені |
Родовий | любленого | любленої | любленого | люблених |
Давальний | любленому | любленій | любленому | любленим |
Знахідний | люблений, любленого | люблену | люблене | люблені, люблених |
Орудний | любленим | любленою | любленим | любленими |
Місцевий | на/у любленому, любленім | на/у любленій | на/у любленому, любленім | на/у люблених |