ліниво
ЛІНИВО. Присл. до лінивий 2. Чарівник сидить у березняку на траві сумний і скучний, ліниво копирсає паличкою землю (Вас., II, 1959, 55); Чорні важкі буйволи, ліниво ремигаючи, лежали в загородах у теплій багнюці (Гончар, III, 1959, 91); Улітку наша річка обміліла Пливе собі ліниво (Рильський, І, 1960, 248).