миг
МИГ1, МИГ-МИГ, виг., розм. Уживається як присудок за знач. мигати. На небі ані хмариночки; зорі тільки миг-миг... (Тесл., З книги життя, 1918, 77); - Було, гребу сіно, - аж курява курить! Одна нога тут, а друга там; а руки тільки миг-миг! (Барв., Опов.., 1902, 429); Поїзд рушив.. А повз очі - водокачка, телеграфні стовпи, по дорозі вози з буряками. Миг повз очі (Головко, II, 1957, 7).
МИГ2, а, ч., рідко. Те саме, що мить. Бурхав так вітер.. Бив в очі, стежку з-перед ніг Неначе вкрав в короткий миг (Фр., X, 1954, 314); І чути було в цей миг, Як стукає серце землі (Гончар, IV, 1960, 23).
В один миг; У три миги; В миг ока - дуже швидко, в одну мить; миттю. Її жаль перекинувся в один миг у велику радість (Март., Тв., 1954, 300).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | миг | миги |
Родовий | мига | мигів |
Давальний | мигові, мигу | мигам |
Знахідний | миг | миги |
Орудний | мигом | мигами |
Місцевий | на/у мигу | на/у мигах |
Кличний | мигу | миги |