напозичати
НАПОЗИЧАТИ, аю, аєш, док., чого і без додатка. 1. у кого. Набрати чого-небудь у борг, у позику; заборгуватися. Правити через суд довг із Семена - так мало ще напозичав, ще не час... (Коцюб., І, 1955, 119).
2. кому. Дати багато чого-небудь у борг, у позику. * Образно. Вернувши додому, почав [чоловік] нарікати на жінку: - Що ти говорила мені про свого бога! Чи бач, я кілько свого добра напозичав йому, а він мені от що дав! (Фр., IV, 1950, 151).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | напозичаю | напозичаємо |
2 особа | напозичаєш | напозичаєте |
3 особа | напозичає | напозичають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | напозичав | напозичали |
Жіночий рід | напозичала | |
Середній рід | напозичало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | напозичаймо | |
2 особа | напозичай | напозичайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | напозичавши |