напівшепіт
НАПІВШЕПІТ, поту, ч. Тиха, неголосна мова; майже шепіт. - Товаришу начдив, - сказав Петро Чиж здивованим напівшепотом. - Іду в розвідку (Довж., І, 1958, 187); - В живіт його [командира] поранено, - стривоженим напівшепотом розповідав один із бійців (Гончар, II, 1959, 270); II у знач. присл. напівшепотом. Дуже тихо, майже беззвучно. Грициха на такі тверді слова [війта].. притихла, але журу свою виливала далі перед Семенихою напівшепотом (Март., Тв., 1954, 70); - Вікторе, забирай спорядження, їдьмо! - напівшепотом гукнув сапер (Ле, Клен. лист, 1960, 145).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | напівшепіт | напівшепоти |
Родовий | напівшепоту | напівшепотів |
Давальний | напівшепотові, напівшепоту | напівшепотам |
Знахідний | напівшепіт | напівшепоти |
Орудний | напівшепотом | напівшепотами |
Місцевий | на/у напівшепоті | на/у напівшепотах |
Кличний | напівшепоте | напівшепоти |