однако
ОДНАКО, присл., діал. Однаково. Але громада її однако поважає: Того ні сном не зна, другого не читає! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 65); Тут пана немає. Усі ми однако на волі жили! Усі ми однако за волю лягли, Усі ми і встанем, та бог його знає, Коли-то те буде (Шевч., II, 1963, 256); // у знач. присудк. сл. Травинка меншає між маком жадібних губ, що як огонь... Чи з 'їсть чи викине, - однако для серця бідного мого (Сос., II, 1958, 108).