озвіріти
ОЗВІРІТИ, рію, рієш, док. 1. Стати жорстоким, лютим, подібним до звіра. Скоро під шомполами показалася кров, і гетьманець зовсім озвірів: - Дужче! Дужче! - ревів він (Багмут, Опов., 1959, 24); - В Сокілці сходку, кажуть, порубав [Махно], в Галещині - сестер милосердних . - Озвірів уже, видно, зовсім. На жінок беззахисних шаблю підняв (Гончар, II, 1959, 240).
2. Дуже розгніватися, розсердитися; розлютитися. Бугорський одразу озвірів,.. вхопив Тарасового кашкета, швиргонув Тарасові в лице (Вас., II, 1959, 376); - Тебе заціпить сьогодні чи ні? - озвірів Тимко (Тют., Вир, 1964, 19); // Набирати звірячого, злобного виразу (про обличчя, очі).
3. Утратити людську подобу, стати схожим на звіра. Я не хочу на світі завадою буть, Я не хочу вдуріть і живцем озвіріть - Радше темную ніч, аніж світло зустріть! (Фр., XI, 1952, 48).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | озвірію | озвіріємо |
2 особа | озвірієш | озвірієте |
3 особа | озвіріє | озвіріють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | озвірів | озвіріли |
Жіночий рід | озвіріла | |
Середній рід | озвіріло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | озвіріймо | |
2 особа | озвірій | озвірійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | озвірівши |