оно
ОНО, ОННО. 1. част. вказ., розм. Те саме, що он. - Я звідси родом. - ..Із самих Клеченців? - Та ні! Оно - З Матвіївки, - вказав я у вікнину На дальню гору з вітряками (Вирган, В розп. літа, 1959, 209); - Десь і мати-удовиця на чужині заробляє, та й синові не з медом доводиться, оно й сюди не гуляти приїхав: щодня щось показує нашим лінюхам (Дн. Чайка, Тв., 1960, 89); - А онно, ген під тим дубом, щонеділі ловив рибку сам Остап Вишня (Літ. Укр., 19.III 1968, 1).
2. част. видільна, діал. Тільки, лише. Чи всі дівки в танки йдуть? Оно нема одної Марисі молодої (Чуб., III, 1872, 36); В хаті тихо, оно діти сопуть (Сл. Гр.).