осміх
ОСМІХ, у, ч., рідко. Посмішка, усміх. Осміх блищав на рожевих устах, виразно обведених навкруги (Н.-Лев., І, 1956, 185); То щастя небесне - сидіти з тобою! Зрівнявся з богами щасливець такий, Що жадібно ловить солодку розмову І осміх принадливий твій! (Крим., Вибр., 1965, 62); У комісара й у міністра на губах легенький осміх, ніби вони головували на родинному святі (Ю. Янов., II, 1958, 115).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | осміх | осміхи |
Родовий | осміху | осміхів |
Давальний | осміхові, осміху | осміхам |
Знахідний | осміх | осміхи |
Орудний | осміхом | осміхами |
Місцевий | на/у осміху | на/у осміхах |
Кличний | осміху | осміхи |