отава
ОТАВА, и, ж. Трава, що відростає на місці скошеної. У темному гаю, в зеленій діброві, На припоні коні отаву скубуть (Шевч., І, 1963, 94); Аж третього вечора пішов Юзько до хати по сердаки, бо знов коні мали випасатися по скошеній отаві (Коб., III, 1956, 487); Була пізня осіння пора. Він косив отаву, а жінка гребла (Чорн., Визволення, 1949, 56).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | отава | отави |
Родовий | отави | отав |
Давальний | отаві | отавам |
Знахідний | отаву | отави |
Орудний | отавою | отавами |
Місцевий | на/у отаві | на/у отавах |
Кличний | отаво | отави |