отчина
ОТЧИНА, и, ж., заст. 1. уроч. Вітчизна. Про дальню мріючи отчину, Ти залишала край чужий; Я пам'ятаю цю годину, І плач і стогін мій смутний (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 209); Радуйся, Україно, Мила моя отчино, Прийшла в наш степ новина (Вирган, В розп. літа, 1959, 151).
2. Спадщина від батьків; батьківщина. Василько схопився з місця: - Не треба, Даниле, не хочу я сам. Будемо разом.. Хай буде наша отчина спільна (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 420).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | отчина | отчини |
Родовий | отчини | отчин |
Давальний | отчині | отчинам |
Знахідний | отчину | отчини |
Орудний | отчиною | отчинами |
Місцевий | на/у отчині | на/у отчинах |
Кличний | отчино | отчини |