ошуканець
ОШУКАНЕЦЬ, нця, ч., розм. Те саме, що обманщик. До своїх слуг і сусідів то раз був [Трацький] довірливий аж надміру, то знов підозрівав усіх, лаяв злодіями та ошуканцями (Фр., III, 1950, 76); З нахабнуватим усміхом мрійника і ошуканця дивився [болільник] в очі усім капітанам і майорам міліції (Загреб., День.., 1964, 352); - Одіссею, ніхто, подивившись на тебе, не може За ошуканця вважати тебе чи дурисвіта (Гомер. Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 201).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | ошуканець | ошуканці |
Родовий | ошуканця | ошуканців |
Давальний | ошуканцеві, ошуканцю | ошуканцям |
Знахідний | ошуканця | ошуканців |
Орудний | ошуканцем | ошуканцями |
Місцевий | на/у ошуканці, ошуканцеві | на/у ошуканцях |
Кличний | ошуканцю | ошуканці |