панюга
ПАНЮГА, и, ч. Зневажл. до пан. Зате ж і правив панюга Гетьманським, як своєю батьківщиною. Що було скаже, - так тому й бути (Мирний, І, 1949, 208); Настя задумалась, - він [інспектор], правда, грізний, суворий панюга, - вчительки духу його бояться, проте до неї він ласкавий, хвалив її перед іншими (Вас., І, 1959, 220); * У порівн. Ясь розкидався на широкій канапі, мов справдішній панюга (Н.-Лев., І, 1956, 162).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | панюга | панюги |
Родовий | панюги | панюг |
Давальний | панюзі | панюгам |
Знахідний | панюгу | панюг |
Орудний | панюгою | панюгами |
Місцевий | на/у панюзі | на/у панюгах |
Кличний | панюго | панюги |