плюнути
ПЛЮНУТИ, ну, неш, док. Однокр. до плювати. Стань, подивися - плюнь та й оступися (Номис, 1864, № 7556); Чиж плюнув кров'ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (Довж., І, 1958, 134); Учитель-дяк, плюнувши на голодний пайок, подався господарювати на свій хутірець (Стельмах, II, 1962, 97); // Відмовитися від продовження чого-небудь, від участі в чомусь. Отак дошукувались, дошукувались [у селі] винуватого та й плюнули (Мирний, IV, 1955, 247).
@ [І] через губу не плюне хто: а) хто-небудь гордує, пишається, вважає не гідним себе щось зробити. Він думав, що сей пройдисвіт ізробивсь тепер таким паном, що й через губу не плюне (П. Куліш, Вибр., 1969, 139); б) хто-небудь не скаже й слова, не заговорить; Плюнути в душу кому - образити кого-небудь, торкнувшись найдорожчого, заповітного. - Покажіть того, хто на старість плюнув мені в душу! Хто зробив з мене злодія?! (Зар., На.. світі, 1967, 201); Плюнути у вічі (в очі, межи очі, в обличчя, в лице) кому - виявити щодо кого-небудь цілковите презирство, відверто зневажити когось. - Всі ми плекали тебе, хотіли в люди вивести. А ти плюнув нам у вічі (М. Ю. Тарн., День.., 1963, 212); Треба.. показати, що нікого й нічого на світі не боїшся, що кожному можеш плюнути в очі і що взагалі на все тобі начхать (Хотк., II, 1966, 181); Плюнути через поріг - зайти до кого-небудь на хвилинку. [Тетяна:] Що це ти, невісточко моя золота? Плюнула через поріг та й з хати? (К.-Карий, III, 1960, 57); [Як] раз плюнути - дуже легко, просто. Розсердити його - як раз плюнути (Мирний, III, 1954, 13); До села добратись - раз плюнути (Коз., Гарячі руки, 1960, 201).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | плюну | плюнемо |
2 особа | плюнеш | плюнете |
3 особа | плюне | плюнуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | плюнув | плюнули |
Жіночий рід | плюнула | |
Середній рід | плюнуло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | плюньмо | |
2 особа | плюнь | плюньте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | плюнувши |