поверхня
ПОВЕРХНЯ, і, ж. 1. Зверхній, зовнішній бік чого-небудь. Ніколи ні одна сніжиночка не торкнулася поверхні цеї [цієї] червоної пустині (Хотк., II, 1966,106); Поверхня дерева нагрівається від сонця і пахне, як сіно з копиці (Ю. Янов., II, 1958, 140); // Верхній шар маси якої-небудь речовини, рідини і т. ін. Блакитне небо відбило свої фарби на поверхні води (Досв., Вибр., 1959, 289); Упавши на білу поверхню сметани, соляні крупинки враз подзьобали її сірими цяточками (Сенч., Опов., 1959, 46); // геогр. Сукупність нерівностей земної кори, які утворюють низини, височини і т. ін.; рельєф. Поверхня західного Лісостепу дуже розчленована глибокими балками і долинами рік (Бот. ж., X, 1, 1958, 6).
@ Виплисти на поверхню див. випливати; Виринути на поверхню - з'явитися (несподівано, раптово). Рафаїл якось автоматично виринув на поверхню, коли Аркадієві треба було позичити грошей (Вільде, Сестри.., 1958, 47); Ковзати по поверхні - див. ковзати; Лежати на поверхні - див. лежати.
2. мат. Межа, що відділяє геометричне тіло від зовнішнього простору або від іншого тіла; слід руху якої-небудь лінії в просторі. Бічна поверхня правильної піраміди дорівнює добуткові периметра основи на половину апофеми (Геом., II, 1954, 43).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поверхня | поверхні |
Родовий | поверхні | поверхонь |
Давальний | поверхні | поверхням |
Знахідний | поверхню | поверхні |
Орудний | поверхнею | поверхнями |
Місцевий | на/у поверхні | на/у поверхнях |
Кличний | поверхне | поверхні |