повноголосо
ПОВНОГОЛОСО. Присл. до повноголосий. Жива народна мова має кілька дуже простих способів до уникання збігу багатьох шелестівок, і через те слова єднаються плавко.. Мова бринить повноголосо й музикально (Сам., II, 1958, 366); Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит - все резонувалось тут [у лісі] надзвичайно лунко, чисто, повноголосо (Гончар, III, 1959, 91).