повій
ПОВІЙ, вою, ч. 1. (Convolvulus). Багаторічний виткий трав'янистий бур'ян із дзвіночкоподібними квітками; березка. - Повій плететься геть на диво, Хилить пшеницю криво, криво (Фр., X, 1954, 75).
2. (Lucium). Чагарникова рослина з колючими гілками, що росте на засмічених місцях крутосхилів. Обабіч були рови, засипані торішнім бур'яном та сміттям, а вже вище, над ровами, сірів хаотичними купами повій (Гуц., Скупана.., 1965, 47).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повій | пової |
Родовий | повою | повоїв |
Давальний | повоєві, повою | повоям |
Знахідний | повій | пової |
Орудний | повоєм | повоями |
Місцевий | на/у пової | на/у повоях |
Кличний | повою | пової |
повія
ПОВІЯ, ї, ж. Жінка, що займається проституцією; проститутка. По улиці шукала безголів'я, Повія вешталась одна. Куди приткнути тіло їй продажне, Коли таких цурається весь світ? (Граб., І, 1959, 500); Десь на розі сестриця з квітками (а ноженята босі порепані...) заробляє на молоко для мами - у п'ятнадцять років - повія... (Сос., І, 1957, 269).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повія | повії |
Родовий | повії | повій |
Давальний | повії | повіям |
Знахідний | повію | повій |
Орудний | повією | повіями |
Місцевий | на/у повії | на/у повіях |
Кличний | повіє | повії |
повіяти
ПОВІЯТИ, ію, ієш, док. 1. неперех. Почати віяти (у 1, 2 знач.). Завірюха ще повіє, В хаті ще похолодіє (Щог., Поезії, 1958, 84); Зранку захмарило і довго сіяло на землю холодну, дрібну мжу, потім повіяв з Акерманщини вітер, розчистив землю, і на поля бризнуло сонце (Тют., Вир, 1964, 11); А три верби схилилися, Мов журяться вони, Що пройде любе літечко, Повіють холоди (Гл., Байки.., 1959, 288); * Образно. Після жаркого дня вечір повіяв прохолодою (Жур., Дорога.., 1948, 59); // безос., чим. По горі замріли широкі лани кукурудзи, повіяло польовими пахощами (Коцюб., І, 1955, 239); // безос., чим, у сполуч. із сл. весна, холод, війна і т. ін. Стало (стане) відчутним наближення, швидке настання весни, зими, війни тощо. Скрізь повіяло весною, Все новим життям цвіте... (Граб., І, 1959, 164); Дні настали сірі, безбарвні, схожі на сутінки. Повіяло ранніми осінніми холодами (Гончар, IV, 1960, 47).
@ Іншим (не тим) вітром повіяло - змінилися обставини, настрої і т. ін. - А ви ж торік казали, що Заруба такий, як і всі... - Мало що я казала від злості? - буркнула Лукія. - Всі казали, а тепер бачу, що не тим вітром повіяло (Кучер, Трудна любов, 1960, 77); Свіжим вітром повіяло - змінилися обставини, настрої і т. ін. на краще. Галина продовжує справу матері. Торік з двома подругами прийшла вона на ферму, і тут відразу повіяло свіжим вітром.. Приміщення побілили, причепурили (Грим., Незакінч. роман, 1962, 11); Холодним вітром повіяло - змінилися обставини, настрої і т. ін. на гірше. Минули літа молодії, Холодним вітром од надії Уже повіяло (Шевч., II, 1963, 407); То йому привиджується удача: земля знову його, він такий радий.. Аж ось повіяло холодним вітром з другого боку... Нема землі!.. (Мирний, І, 1949, 251); Холодом повіяло від кого - дуже стримано повівся хто-небудь з кимсь, неприязно поставився хто-небудь до когось. [Оксана:] Він попрікає мене тобою. Зразу, коли приїхав, зустрів мене ласкаво, а коли взнав, що ти тут, так холодом од нього і повіяло (Мороз, П'єси, 1959, 37).
2. неперех. Війнути (у 1 знач.). [Орест:] Я глядітиму тебе так, що й вітрові не дам повіять на тебе (Л. Укр., II, 1951, 91); Проз неї пронеслась, як вихор, панна Броніслава з Ястшембським й повіяла на неї тонкими пахощами (Н.-Лев., II, 1956, 86); Кукулик сів. Впустив на своє обличчя сонячність, повіяв на присутніх лавандою.., милостиво кивнув Кошарному (Загреб., День.., 1964, 201); // безос. Стали спускатися в темний яр, звідки повіяло холодом і проваллям (Тют., Вир, 1964, 188); // безос., перен. Викликати яке-небудь відчуття, якісь настрої, спогади і т. ін. Микола задумався. Холодом повіяло на нього від тої думки, але виходу не було (Фр., І, 1955, 367); Від хлопця повіяло чимсь рідним і недосяжним (Кучер, Пов. і опов., 1949, 51).
3. неперех. Помахати чим-небудь. * Образно. Я кохав і кохаю, хоч надії не маю, І завжди тебе буду любити; Воєвода ж не мріяв, лиш грошима повіяв І зумів твоє серце купити (Голов., Поезії, 1955, 34).
4. перех. Очистити зерно на вітрі або віялкою.
5. неперех. Віяти якийсь час. Сивий ус, стару чуприну Вітер розвіває; То приляже та послуха, Як кобзар співає.. Послуха, повіє... (Шевч., І, 1963, 53); Хмари прогнав [Юпітер] дощові і, повіявши вітром північним, Небо землі показав, а землю - блакитному небу (Зеров, Вибр., 1966, 309).
6. неперех., розм. Те саме, що повіятися. [Палажка:] І дивно: так само кинула [я] батька і матір, як от і вона... Повіяла в чужу сторону, за другим, думаючи того химерного щастя до себе залучити... (Мирний, V, 1955, 223).
7. перех., розм. Примусити піти куди-небудь; // безос. [Ларивон:] А дай мені, стара, кожушанку, подибаю і я!.. [Христя:] Куди тебе повіє? Сиди в хаті... (Кроп, IV, 1959, 353).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повію | повіємо |
2 особа | повієш | повієте |
3 особа | повіє | повіють |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повіяв | повіяли |
Жіночий рід | повіяла | |
Середній рід | повіяло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повіймо | |
2 особа | повій | повійте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повіявши |