повік
ПОВІК, присл. Завжди, постійно, вічно. - Щасти ж вам, братове, у всьому повік (Стар., Поет. тв., 1958, 210); Живе, живе дух словенський, повік буде жити, Грім чи пекло - будь що буде, - не маєм тужити (Граб., І, 1959, 270); Хай наша рідна Україна В добрі і мирі прожива. В добрі і мирі... Мамо, мамо, Твої слова святі повік (Павл., Бистрина, 1959, 17); // Назавжди, на весь час. Шепче хвиля: - Смілий вітре! Я була давно твоєю І зостануся повік (Олесь, Вибр., 1958, 47); // До кінця віку людського, на протязі всього життя. - Вже мені не було того щастя одвіку, та й повік не буде! (Вовчок, І, 1955, 205); Отак і жило у хаті двоє ворогів, повік зв'язаних весільним вінцем (Стельмах, Хліб.., 1959, 497); // при дієсл. із запереч. не. Ніколи. Здавалося, ще мить - і вчиниться така ганьба зрадництва й мерзоти, що її не змити вже нічим повік (Довж., І, 1958, 205).
повіка
ПОВІКА див. повіки2.
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | повіка | повіки |
Родовий | повіки | повік |
Давальний | повіці | повікам |
Знахідний | повіку | повіки |
Орудний | повікою | повіками |
Місцевий | на/у повіці | на/у повіках |
Кличний | повіко | повіки |