повінчати
ПОВІНЧАТИ, аю, аєш, док., перех. Одружити за церковним обрядом; обвінчати. - Ні я свого чоловіка перед весіллям не бачила, ні він мене; батьки заручили й повінчали (Л. Укр., III, 1952, 470); Так ніхто з селян і не побачив, як князь Четвертинський одрікся од батьківської віри і як його повінчали з ляхівкою (Стор., І, 1957, 370); - Тільки який же вас піп повінчає? Вона ж, мабуть, католичка, а ти магометанської віри?.. (Гончар, Маша.., 1959, 7); * Образно. - Голоту й землю повінчать! тоді лиш буде вічна згода (Тич., І, 1957, 71).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повінчаю | повінчаємо |
2 особа | повінчаєш | повінчаєте |
3 особа | повінчає | повінчають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | повінчав | повінчали |
Жіночий рід | повінчала | |
Середній рід | повінчало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | повінчаймо | |
2 особа | повінчай | повінчайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | повінчавши |