поголений
ПОГОЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поголити.
Високий, міцний, неначе грот-мачта, погано поголений, Жан щупав грубою палкою поміст і ледве згинав коліна, застиглий і негнучкий в своїй сліпоті (Коцюб., II, 1955, 385); Євмен Жлукто, дебелий довгорукий дядько з косими вузькими очима на повному, акуратно поголеному обличчі, з цікавістю потягнувся через стіл до зерна (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 6); // у знач. прикм. Коли він наблизився, імператор і його супутники побачили, що на поголеній голові цього чоловіка сивіє пасмо волосся, спадаючи до вуха (Скл., Святослав, 1959, 610).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поголений | поголена | поголене | поголені |
Родовий | поголеного | поголеної | поголеного | поголених |
Давальний | поголеному | поголеній | поголеному | поголеним |
Знахідний | поголений, поголеного | поголену | поголене | поголені, поголених |
Орудний | поголеним | поголеною | поголеним | поголеними |
Місцевий | на/у поголеному, поголенім | на/у поголеній | на/у поголеному, поголенім | на/у поголених |