погубляти
ПОГУБЛЯТИ, яю, яєш, недок., рідко, ПОГУБИТИ, гублю, губиш; мн. погублять; док., перех. 1. тільки док. Загубити, згубити, втратити все або багато чого-небудь. Стиснула міцно дійницю - та за нею... Дух з мене випирає, капці погубила, та от-от дожену (Коцюб., І, 1955, 263); - Вже багато [бійців] їдуть без пілоток: погубили сонні (Гончар, III, 1959, 76); * Образно. Сріблом підпливає, повіддю вилискує Полісся під місяцем - береги по долинах погубило (Вас., І, 1959, 228); // Ненароком випустити що-небудь; упустити. З-за верби вийшов Микола, і всі дівчата, наче сполохані птиці, знялися й побігли, аж калину погубили по траві (Н.-Лев., II, 1956, 173); // Перестати бачити, спостерігати кого-, що-небудь. Діти, погубивши матерів, пищать (Кв.-Осн., II, 1956, 14); Усі [пастухи] пильно стежили за тим, щоб не погубити в кущах потомлених ягнят (Гжицький, Опришки, 1962, 23).
@ Як (мов, наче, неначе і т. ін. ) погубив (погубила і т. ін. ) що - хто-небудь має розпачливий, сумний вигляд. Коли дощ або робота пильна не дасть нам побачитись, то журби не обберешся; ходиш, як курчат погубила (Мирний, І, 1954, 82); Він сумно дивився, вона ж наче усі шляхи погубила, тільки усе до його ближче горнулася (Вовчок, І, 1955, 205).
2. тільки док. Частково або повністю втратити які-небудь фізичні особливості, моральні якості і т. ін. Здоров'я маємо - не дбаємо, а погубивши - плачемо (Укр.. присл.., 1955, 144); - Жди від Грицька звичайності - діждешся! Він уже і звичаї людські через свою пиху погубив, - промовила, зітхнувши, Пріська (Мирний, III, 1954, 14); // Позбутися чого-небудь. Розступилась, вода, - в тобі я Погублю все горе... (Бор., Тв., 1957, 56); Погубивши рештки хмелю [протверезившись], ми сиділи бадьорі й схвильовані (Ю. Янов., II, 1958, 79).
@ Погубити дні (тижні і т. ін. ) - збитися в підрахунках днів, тижнів і т. ін. День ішли, другий, ще ... А потім погубили дні (Головко, І, 1957, 122); - Одно відомо, - знов дід проворкотів понурим гласом, - що всі ми й доби й тижні погубили в сій клятій тьмі (Л. Укр., І, 1951, 294); Погубити думки (мову, слова і т. ін. ) - те саме, що Загубити думку (мову, слово і т. ін. ) (див. загубити). - Та й забарився ж ти! Де ти блукав так довго? Я вже й думки погубила... (Л. Янов., І, 1959, 365); - Та ви справді мене зведете на постіль!... - І присів [генерал], погубивши всю мову (Граб., І, 1959, 173); [Чортик:] А й такі бувають, що брехати люблять... Ну, мені не збрешуть і слова погублять (Фр., IX, 1952, 419); Погубити кінці - забути те, що було попереду. Отець Харитін знов починав читати, але Онисія Степанівна вже давно погубила кінці й нічого не розуміла (Н.-Лев., III, 1956, 89); Погубити лік - те саме, що Загубити лік (див. лік1). Палажка водила їх од одної церкви до другої, так що прочани погубили лік церквам (Н.-Лев., II, 1956, 333); Погубити розум - те саме, що Загубити розум (див. загубити). Страх вона його любила, Аж розум ввесь свій погубила, А бачся, не була плоха (Котл., І, 1952, 78).
3. тільки док. Втратити всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь, залишитися без когось, чогось. Той, що мертвих, на баяні Загравши, розбудити вмів,.. десь побіля Обояні На лівій [руці] пальці погубив (Перв., II, 1958,42).
4. Призводити до загибелі, знищувати кого-небудь. - Будьте ласкави [ласкаві], панове, даруйте ми життє [мені життя], я вам нічого не винен, - змилуйтеся, не погубляйте мене! (Фр., VIII, 1952, 166); Розбійник прийшов, перебрав на себе Іванові сили і будить його, і чинить суд над ним, якою смертю його погубити (Казки Буковини.., 1968, 174); Всі оті петлюри та царські генерали, ..здавалось, ішли всією своєю силою саме на нього, на її сина, намагаючись будь-що вкоротити віку хлопцеві, в молодості погубити його своїми страшними дредноутами та аеропланами (Гончар, II, 1959, 199); // Робити кого-небудь нещасливим, завдавати горя, неприємностей. - Не погубляйте свого дитяти: дайте мені, бідненькій, ще на світі пожити! Не розлучайте мене з моїм Василечком (Кв.-Осн., II, 1956, 58); [Терпилиха:] Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? (Котл., II, 1953, 18); // Призводити до повного занепаду. - Ти, пане полковнику ніженський, і всі, під його рукою будучії, послухайте мого голосу, не погубляйте отчизни (П. Куліш, Вибр., 1969, 154); // Даремно, марно витрачати, переводити (сили, здоров'я, життя і т. ін.); зовсім занедбувати, псувати що-небудь. - За що ж свої молодії Ти літа погубиш За калікою?.. (Шевч., II, 1963, 342); Сіла дочка край куточка, Сльози проливає. Стала мати серед хати, Рученьки ламає: - Втопила-сь ти мене, донько, В холодную воду: Погубила здоров'ячко І милую вроду!.. (Рудан., Тв., 1959, 56); // Морально опускатися, втрачаючи свою честь і гордість. - Ні, таточку, ні, мій сизий голубчику! не погубила себе твоя дочка і не погубить (Кв.-Осн., II, 1956, 60).
@ Погубити душу, заст. - учинити який-небудь злочин або щось таке, що є порушенням релігійно-етичних норм. Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену [прокляну] святого бога, За неї душу погублю! (Шевч., II, 1963, 42).
5. перен., рідко. Призводити до провалу. Вони [свідки] мають бути суддями, що погубляють винуватця, виправдують неповинного й присуджують права кривдному (Март., Тв., 1954, 379); Цим своїм вчинком [приходом до замісника] він трохи не погубив усієї справи, бо зам схопився, як з будяків, і так розкричався, що годі було його вгамувати (Тют., Вир, 1964, 148).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погубляю | погубляємо |
2 особа | погубляєш | погубляєте |
3 особа | погубляє | погубляють |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погублятиму | погублятимемо |
2 особа | погублятимеш | погублятимете |
3 особа | погублятиме | погублятимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | погубляв | погубляли |
Жіночий рід | погубляла | |
Середній рід | погубляло | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | погубляймо | |
2 особа | погубляй | погубляйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | погубляючи | |
Минулий час | погублявши |