половник
ПОЛОВНИК, а, ч. Місце, куди зсипають полову; засік для полови. Треба було повитрясати приколотки, поскладати їх на купу, попідмітати вимолочене зерно, повиносити трину до половника (Фр., III, 1950, 271); . Забув ти, як спав бувало по багацьких половниках і обходив панську худобу? (Ірчан, II, 1958, 134).
ПОЛОВНИК, а, ч., іст. Феодально залежний селянин, який працював на землі феодала, віддаючи йому половину врожаю. Селяни повинні були віддавати боярам значну частину врожаю (близько половини - через що вони називалися половниками) (Іст. СРСР, І, 1956, 65).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | половник | половники |
Родовий | половника | половників |
Давальний | половникові, половнику | половникам |
Знахідний | половника | половників |
Орудний | половником | половниками |
Місцевий | на/у половнику | на/у половниках |
Кличний | половнику | половники |
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | половник | половники |
Родовий | половника | половників |
Давальний | половникові, половнику | половникам |
Знахідний | половник | половники |
Орудний | половником | половниками |
Місцевий | на/у половнику | на/у половниках |
Кличний | половнику | половники |