помин
ПОМИН, у, ч., заст. Те саме, що поминки. Мовчки вернули [селяни] на помин,.. Якось не складувавсь гомін, Навіть дяки не пили (Граб., І, 1959, 137).
@ І помину немає про кого-що: а) уже й не згадують, не говорять про кого-, що-небудь. За велетнів і помину немає; б) немає ніяких ознак наявності, існування чого-небудь; На помин душі чиєї: а) у релігійних обрядах - на молитву за померлого. Він думав передати їх [гроші] в церкву на помин душі небіжчика (Н.-Лев., II, 1956, 214); б) щоб пам'ятати, не забувати про кого-, що-небудь; Немає (не було) і в помині - зовсім немає (не було), не існує (не існувало).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | помин | помини |
Родовий | помину | поминів |
Давальний | поминові, помину | поминам |
Знахідний | помин | помини |
Орудний | помином | поминами |
Місцевий | на/у помині | на/у поминах |
Кличний | помине | помини |