помовчувати
ПОМОВЧУВАТИ і рідко ПОМОВКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм., ПОМОВЧАТИ, чу, чиш, док. 1. Мовчати, ухиляючись, утримуючись від розмов. Тропінін, як завжди, скромний, помовчував собі, а пан бундючився і пишався ще дужче (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 93); Михась прикусив язика і мовчить, як води в рот набрав. При батькові він - помовкує, бо хлопцеві від нього і так попадає за язик (Чорн., Визвол. земля, 1950, 63); - Я вам багато чого хотів сказати. Але ви людина противна, колюча, як йорж,.. тому я помовчу (Довж., І, 1958, 423); // Не видавати звуків, не порушувати тиші. Уже благенький дерев'яний місток злякано згорбатився і не знає, де заховатися, а самохідка ще помовкує (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 648).
2. тільки недок. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. Плачинда дотримав свого слова: ніде не жалівся, помовчували деякий час про свою пригоду і чумаки (Стельмах, І, 1962, 237).
3. тільки док. Мовчати якийсь час. - Ну, чого ти плачеш? - знов почала Настя, помовчавши трохи (Л. Укр., III, 1952, 736); Генерал Глазунов якусь мить помовчав (Довж., І, 1958, 311).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | помовчую | помовчуємо |
2 особа | помовчуєш | помовчуєте |
3 особа | помовчує | помовчують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | помовчуватиму | помовчуватимемо |
2 особа | помовчуватимеш | помовчуватимете |
3 особа | помовчуватиме | помовчуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | помовчував | помовчували |
Жіночий рід | помовчувала | |
Середній рід | помовчувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | помовчуймо | |
2 особа | помовчуй | помовчуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | помовчуючи | |
Минулий час | помовчувавши |