понукати
ПОНУКАТИ, аю, аєш, док., перех. 1. Певними вигуками, ударами примушувати тварину швидше йти або бігти. Тисячі погоничів, панської челяді голосними криками понукали коней (Кач., II, 1958, 459); Тоненьким голоском він понукає собаку, і той летить стрілою (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 106); // Заохочувати кого-небудь робити щось.
2. до чого. Бути поштовхом до якої-небудь дії, вияву чогось. Попри здобуте, тверезо важимо собі ряд проблем, що нині на Закарпатті не можуть не хвилювати письменницький загал, не понукати до серйозних роздумів (Літ. Укр., 7.Х 1969, 2).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | понукаю | понукаємо |
2 особа | понукаєш | понукаєте |
3 особа | понукає | понукають |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | понукав | понукали |
Жіночий рід | понукала | |
Середній рід | понукало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | понукаймо | |
2 особа | понукай | понукайте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | понукавши |