понікуди
ПОНІКУДИ, присл., розм. До крайньої міри, до межі можливого; // у знач. присудк. сл. З рання й до вечора я в економії, а в неділю своєї роботи понікуди (Мур., Бук. повість, 1959, 6); Козаков і Македон, скинувши пілотки, розстебнувшись понікуди, пішли до найближчого дуба вмиватись (Гончар, III, 1959, 436).