попокричати
ПОПОКРИЧАТИ, чу, чиш, док., розм. Кричати багато разів, тривалий час. [Трохим:] А вона [вчителька] другий раз і голосу не зведе... [Іван:] Авжеж, як попокричиш на тебе, то з голосу спадеш! (Григ., Вибр., 1959, 470); - Що вже попокричав, що попостогнав уві сні, так бодай і не згадувати... (Вишня, І, 1956, 77).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попокричу | попокричимо |
2 особа | попокричиш | попокричите |
3 особа | попокричить | попокричать |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | попокричав | попокричали |
Жіночий рід | попокричала | |
Середній рід | попокричало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | попокричімо | |
2 особа | попокричи | попокричіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | попокричавши |