поправа
ПОПРАВА, и, ж., діал. 1. Виправлення. Перед людьми, світом та богом можна виправдати свої провини, реабілітацію можна в світі найти поправою, лише перед собою трудно виправдатися (У. Кравч., Вибр., 1958, 261); Плакала [мати] ревними, гіркими сльозами! Тоді Іван, головний винуватець, підходив непевно до неї, перепрошував, обіцяв поправу (Круш., Буденний хліб.., 1960, 106); // Можливість виправлення. Пусти мене, мій боже, .. Там [туди], де боротьба невпинна Без побіди і без слави, Де покута віковічна, Та без пільги й без поправи (Фр., XI, 1952, 308); Та не пізно: є поправа, Певен я - минеться все; Ще заблисне наша слава, Праця вгору піднесе (Граб., І, 1959, 329).
2. Справність. Розбились дзигарі, проклята стрілка стала. А Пані, дивлячись, не їла і не спала (Пани ж все роблять по часах). Нема поправи в дзигарях... (Бор., Тв., 1957, 138).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поправа | поправи |
Родовий | поправи | поправ |
Давальний | поправі | поправам |
Знахідний | поправу | поправи |
Орудний | поправою | поправами |
Місцевий | на/у поправі | на/у поправах |
Кличний | поправо | поправи |