поритий
ПОРИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до порити. Земля чорна копитами Поорана, поритая (Шевч., II, 1963, 390); Між голих горбів, поритих жовтими рівчаками, протікала вузенька, але глибока річка Пилявка (Панч, Гомон. Україна, 1954, 404); Лице його було порите глибокими шрамами (Фр., VI, 1951, 53); До бильців [билець] підійшов високий, сухорлявий, з поритим віспою обличчям полісмен (Ірчан, II, 1958, 96); // порито, безос. присудк. сл. Земле моя! Хто тільки не гуляв у ці часи лихоліття по твоїх неосяжних просторах! Вздовж і впоперек збито тебе копитами, порито важкими снарядами! (Гончар, II, 1959, 217).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поритий | порита | порите | пориті |
Родовий | поритого | поритої | поритого | поритих |
Давальний | поритому | поритій | поритому | поритим |
Знахідний | поритий, поритого | пориту | порите | пориті, поритих |
Орудний | поритим | поритою | поритим | поритими |
Місцевий | на/у поритому, поритім | на/у поритій | на/у поритому, поритім | на/у поритих |