поручиків
ПОРУЧИКІВ, ова, ове, дорев. Прикм. до поручик; належний поручикові. Ми з дружиною вийшли з хати... «Панове, не баріться довго,- почули ми поручиків голос, - за півгодини будемо обідати!» (Досв., Вибр., 1959, 81); - Мовчати!.. А цього ти не нюхав? - І важкий кулак Онопрія роз'юшив поручикового носа... (Іщук, Вербівчани, 1961, 301).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | поручиків | поручикова | поручикове | поручикові |
Родовий | поручикового | поручикової | поручикового | поручикових |
Давальний | поручиковому | поручиковій | поручиковому | поручиковим |
Знахідний | поручиків, поручикового | поручикову | поручикове | поручикові, поручикових |
Орудний | поручиковим | поручиковою | поручиковим | поручиковими |
Місцевий | на/у поручиковому, поручиковім | на/у поручиковій | на/у поручиковому, поручиковім | на/у поручикових |
поручик
ПОРУЧИК, а, ч., дорев. Офіцерське звання у царській армії, наступне після чину підпоручика, а також особа, що має це звання. Не вспіли генеральшу поховати, як приїхав з полку старший панич - тепер уже якийсь там поручик, чи що (Мирний, II, 1954, 104); Офіцерський дроздовський полк був у повній формі, там полковники були за взводних, а капітани й поручики билися, як прості солдати, і командував ними донський хорунжий, що за рік зробився генералом (Ю. Янов., II, 1958, 253); Павло Діденко невдоволено глянув на сіру шинелю на вішалці - з погонами поручика (Головко, II, 1957, 471).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поручик | поручики |
Родовий | поручика | поручиків |
Давальний | поручикові, поручику | поручикам |
Знахідний | поручика | поручиків |
Орудний | поручиком | поручиками |
Місцевий | на/у поручику, поручикові | на/у поручиках |
Кличний | поручику | поручики |