поїльник
ПОЇЛЬНИК, а, ч. 1. розм. Той, хто поїть, годує, утримує кого-небудь. Поїльник і годувальник наш.
2. Невеликий чайник з напівзакритим верхом для напування лежачих хворих. Тяжкохворим пити дають із спеціальних поїльників (Заг. догляд за хворими, 1957, 61).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | поїльник | поїльники |
Родовий | поїльника | поїльників |
Давальний | поїльникові, поїльнику | поїльникам |
Знахідний | поїльник, поїльника | поїльники, поїльників |
Орудний | поїльником | поїльниками |
Місцевий | на/у поїльнику | на/у поїльниках |
Кличний | поїльнику | поїльники |