правік
ПРАВІК, у, ч. (мн. правіки, ів). Стародавні часи; прадавнина. Забажаю - І розтоплю важкі льоди, - Віків і правіків сліди (Мал., Запов. джерело, 1959, 25).
З (од) правіку; З правіків - споконвіку, з незапам'ятних часів, з давніх-давен. Досі Данько ніколи не чув, щоб піски кудись ішли, замість того, щоб лежати на місці, як лежать вони з правіку (Гончар, Таврія, 1952, 112); Я збагнув, що ступаю по незайманій, з правіків неораній землі (Хор., Ковила, 1960, 56); На холодній стромині повитої в хмари гори.. Льодовик невідомий і грізний лежав од правіку (Перв., І, 1958, 231).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | правік | правіки |
Родовий | правіку | правіків |
Давальний | правікові, правіку | правікам |
Знахідний | правік | правіки |
Орудний | правіком | правіками |
Місцевий | на/у правіку | на/у правіках |
Кличний | правіку | правіки |