приборкувач
ПРИБОРКУВАЧ, а, ч. Той, хто приборкує тварину, тварин (перев. диких). Звір не хоче йти на місце, гарчить і заміряється на німця лапою. Тоді приборкувач виймає з кобури зброю (Ю. Янов., II, 1958, 137); Леду побачив я там, Тіндарея дружину, В неї від нього відважні сини народилися - Кастор, Коней приборкувач, та Полідевк (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 199); Червоними осатанілими очима тупо дивився [бугай] на своїх приборкувачів і стояв непорушно, як статуя, навіть дозволяв наблизитися до себе (Тют., Вир, 1964, 114); // перен. Той, хто приборкує, втихомирює, підкоряє кого-, що-небудь. «От побуду трохи й побіжу туди», - вирішує Надя, ніби вона справді може чимось допомогти приборкувачам вогню (Цюпа, Краяни, 1971, 394); Герцен лишився непохитним у своїх діях, скерованих на підтримку Польщі, завзято бичуючи «приборкувачів, катів, вішателів Олександра II» (Рильський, III, 1956, 55).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | приборкувач | приборкувачі |
Родовий | приборкувача | приборкувачів |
Давальний | приборкувачеві, приборкувачу | приборкувачам |
Знахідний | приборкувача | приборкувачів |
Орудний | приборкувачем | приборкувачами |
Місцевий | на/у приборкувачі, приборкувачу, приборкувачеві | на/у приборкувачах |
Кличний | приборкувачу | приборкувачі |