пригорілий
ПРИГОРІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до пригоріти. Вихоплює [наймичка] рогачем пригорілу зверху картоплю, що сичить плетеним шумовинням (Стельмах, І, 1962, 106); Двоє-троє ще перегортали уважно та поливали порозтягану пригорілу солому та дерево, боячися, щоб не заховалася де іскра (Гр., І, 1963, 391); З тріском кусав [шашлик] він і гриз. І заїдав Пригорілою кашею (С. Ол., Вибр., 1959, 203); // у знач. прикм. Злегка підсмажений. Каштанами пригорілими диха тепла далина (Рудь, Дон. зорі, 1958, 72); Весняним подихом тягнеться тепло від грубки, пахне приємно пригорілою картопляною шкуринкою (Збан., Єдина, 1959, 29).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | пригорілий | пригоріла | пригоріле | пригорілі |
Родовий | пригорілого | пригорілої | пригорілого | пригорілих |
Давальний | пригорілому | пригорілій | пригорілому | пригорілим |
Знахідний | пригорілий, пригорілого | пригорілу | пригоріле | пригорілі, пригорілих |
Орудний | пригорілим | пригорілою | пригорілим | пригорілими |
Місцевий | на/у пригорілому, пригорілім | на/у пригорілій | на/у пригорілому, пригорілім | на/у пригорілих |