призваний
ПРИЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до призвати 1. Призваний до армії одразу по закінченні школи, молодий хлопчина, менш ніж за рік після призову, встиг побувати солдатом, важко пораненим, оточеним і, зрештою, полоненим (Коз., Гарячі руки, 1960, 42); - А я призваний. - Клунний сидобув з кишені призивну повістку (Довж., Зач. Десна, 1957, 329).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | призваний | призвана | призване | призвані |
Родовий | призваного | призваної | призваного | призваних |
Давальний | призваному | призваній | призваному | призваним |
Знахідний | призваний, призваного | призвану | призване | призвані, призваних |
Орудний | призваним | призваною | призваним | призваними |
Місцевий | на/у призваному, призванім | на/у призваній | на/у призваному, призванім | на/у призваних |