пробуркотати
ПРОБУРКОТАТИ, очу, очеш і ПРОБУРКОТІТИ, очу, отиш, перех. і без додатка, розм. Док. до буркотати, буркотіти. - У нього Христос вступив! - пробуркотала старуха . - Як хто мовчить з таким жалем на душі, то, кажуть, Христос у нього вступив! (Коб., II, 1956, 215); Бовдур закашлявся сухим кашлем, а відтак пробуркотів : - Ні, не виходив нікуди (Фр., І, 1955, 284); - Ви вже їм дуже потураєте, невісткам вашим! - пробуркотіла Конониха (Григ., Вибр., 1959, 315); - Дві тисячі, а може, й більше, - сердито пробуркотів Цимісхій . - Повинно було бути десять тисяч, всі... (Скл., Святослав, 1959, 607).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пробуркочу | пробуркочемо |
2 особа | пробуркочеш | пробуркочете |
3 особа | пробуркоче | пробуркочуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | пробуркотав | пробуркотали |
Жіночий рід | пробуркотала | |
Середній рід | пробуркотало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | пробуркочімо | |
2 особа | пробуркочи | пробуркочіть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | пробуркотавши |