проквилити
ПРОКВИЛИТИ див. проквиляти.
ПРОКВИЛИТИ, яю, яєш, недок., ПРОКВИЛИТИ, лю, лиш, док. 1. Жалібно стогнати, стиха плакати; // перен. Видавати жалібну мелодію (про музичний інструмент).
2. Жалібно кричати (перев. про птахів). Лиш сонце сипало промінням ясним, І каня десь в лазурі проквиляла, Та шакал вив в пустині (Фр., X, 1954, 377); Де ж те листя зелене, Де ж товариш той у мене? Тільки птиця нроквиляє на могилі в ковилі (Мал., Запов. джерело, 1959, 88); [Байда й Папас:] Полинь ти, соколе ясний,.. Та на Вкраїну; Перед ворітьми в батька-матері Сядь, упади. Жалібно проквили (Н.-Лев., II, 1950, 458); У високості проквилив самотній сокіл (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 309); // Говорити протяжно, із стогоном; жалібно звертатися до когось. До воріт Єлиця наближає, Проквиляє тужно білим горлом : «Одчиніть мені ворота, мамо!» (Перв., З глибини, 1956, 113).
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проквилю | проквилимо |
2 особа | проквилиш | проквилите |
3 особа | проквилить | проквилять |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | проквилив | проквилили |
Жіночий рід | проквилила | |
Середній рід | проквилило | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | проквилімо | |
2 особа | проквили | проквиліть |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Минулий час | проквиливши |