промовчувати
ПРОМОВЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОМОВЧАТИ, чу, чиш, док. 1. перех. і неперех. Утримуватися від висловлювання чого-небудь уголос або на письмі. У нього [Джона Мільтона] було щире серце, вразливе на кривди і чутке до правди, а до того ж він був справжнім поетом і письмовцем, значить не міг промовчувати своїх думок (Л. Укр., VIII, 1965, 194); Зупинилась біля етажерки, перебирає якісь книжки, Віталикові аж хочеться докинути до неї жартом : «То ти, мамцю, «Блокнот агітатора» вдруге перечитуєш?» - але він промовчує (Гончар, Тронка, 1963, 102); Олеся хотіла сказати, де б вона набрала кращих женихів, та промовчала (Н.-Лев., III, 1956, 49); Він хотів сказати, що теж не пустить її нікуди від себе, але промовчав (Загреб., Європа. Захід, 1961, 272); // Не відповідати на поставлене запитання. Мати скільки раз зачинала розмову, та розмова плуталася, рвалась : то Христя промовчить на матернє питання, то одкаже не те... (Мирний, III, 1954, 113); - Пробачте , - перший озвався солдат . - Може, це я і розбудив вас? - Чоловік в ушанці промовчав (Головко, II, 1957, 433).
2. перех. і про кого - що. З певною метою приховувати, обминати мовчанкою що-небудь, не розповідати, не згадувати про когось, щось; замовчувати. Театр, котрий .. лишає на боці, промовчує або покриває брехнею головні, основні недостатки [недоліки] суспільності, той театр ніколи не стане вповні національним (Фр., XVI, 1955, 179); Михайлина промовчала про те, що Наталя втекла з дому, навіть не пообідавши, що її книжки самотньо лежать на покуті (Збан., Між.. людьми, 1955, 154); - Ну, Степане Васильовичу, тепер твоя і твоїх поплічників доля в моїй жмені : будуть чи не буде коней - промовчу про вас, а, боронь боже, попадуся з ними - підете у тюрягу (Стельмах, І, 1962, 502).
3. неперех. Не заперечувати, не суперечити, не говорити наперекір кому-небудь. - Доживемо, Никоне, віку без спірки, лайки та без клопоту : чи ти що не так зробиш - я тобі промовчу, чи я що не так - ти не гнівися (Л. Янов., І, 1959, 332); Хлопцеві б промовчати, а він відгризнувся : - Ви мені не указ (Гончар, Тронка, 1963, 28).
4. тільки док., неперех. Мовчати якийсь час. Становий трохи промовчав, потім духом вимчав [випив] цілу склянку міцного та солодкого чаю з ромом, що завжди любив його уживати, і, зажмуривши очі, покрутив головою (Мирний, IV, 1955, 349).
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС | ||
---|---|---|
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | промовчую | промовчуємо |
2 особа | промовчуєш | промовчуєте |
3 особа | промовчує | промовчують |
МАЙБУТНІЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | промовчуватиму | промовчуватимемо |
2 особа | промовчуватимеш | промовчуватимете |
3 особа | промовчуватиме | промовчуватимуть |
МИНУЛИЙ ЧАС | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
Чоловічий рід | промовчував | промовчували |
Жіночий рід | промовчувала | |
Середній рід | промовчувало | |
НАКАЗОВИЙ СПОСІБ | ||
ОДНИНА | МНОЖИНА | |
1 особа | промовчуймо | |
2 особа | промовчуй | промовчуйте |
ДІЄПРИСЛІВНИК | ||
Теперішній час | промовчуючи | |
Минулий час | промовчувавши |