промінчик
ПРОМІНЧИК, а, ч. Зменш. до промінь 1, 2. Сонце хилилося до обрію. Воно опускалося все нижче, одинокий промінчик прорвався крізь щілину, ясно освітив на мить кімнату і знову зник (Собко, Запорука.., 1952, 61); В кімнаті чергового крізь маленьку щілину пробивався вузенький промінчик світла, вказуючи на те, що станція не спить (Загреб., Європа 45, 1959, 256); По скронях побігли промінчики дрібненьких зморщок (Коз., Нові Потоки, 1948, 5); Молоді письменники добре знали оцінки Франка. Деякі боялись підійти до нього з своїми рукописами, щоб не втратити останнього промінчика надії, що їхній твір вдалий (Письмен. зблизька, 1958, 30).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | промінчик | промінчики |
Родовий | промінчика | промінчиків |
Давальний | промінчикові, промінчику | промінчикам |
Знахідний | промінчик | промінчики |
Орудний | промінчиком | промінчиками |
Місцевий | на/у промінчику | на/у промінчиках |
Кличний | промінчику | промінчики |