піано
ПІАНО, присл., муз. Тихо (про силу звуку при виконанні музичного твору). Похилена над клавіатурою, вона грала поволі піано.., лиш тут і там кладучи натиск на деякий нижчий звук (Коб., III, 1956, 227); // у знач. ім. піано, невідм., с. Таке виконання звуків музичного твору. - Він тамує лють, І знову піниться музична каламуть... «Піано, сто чортів! - Три форте, боже милий!» (Рильський, II, 1960, 62).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | піано | піано |
Родовий | піано | піано |
Давальний | піано | піано |
Знахідний | піано | піано |
Орудний | піано | піано |
Місцевий | на/у піано | на/у піано |
Кличний | піано | піано |