розколочений
РОЗКОЛОЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розколотити. *Образно. Довкола на самісіньких чубках стрімких скель погойдуються, як в аркановому колі, довжелезні сигли. Погойдуються поволі, ніби змотують розколочений на білі пасма туман (Літ. Укр., 24. XI 1970, 4); // у знач. прикм. Підгорнула [Горпина] попіл до челюстей, клала на лопату змащений розколоченим жовтком хліб і саджала на черінь (Гуц., Скупана.., 1965, 62).
2. у знач. прикм., перен. Який часто і сильно б'ється, колотиться від перенапруження, хвилювання, збудження (про серце). Аж падала [Марфа] сміючись, а до грудей обидві руки прикладала, ніби затримуючи розколочене серце (Ле, Вибр., 1939, 118).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розколочений | розколочена | розколочене | розколочені |
Родовий | розколоченого | розколоченої | розколоченого | розколочених |
Давальний | розколоченому | розколоченій | розколоченому | розколоченим |
Знахідний | розколочений, розколоченого | розколочену | розколочене | розколочені, розколочених |
Орудний | розколоченим | розколоченою | розколоченим | розколоченими |
Місцевий | на/у розколоченому, розколоченім | на/у розколоченій | на/у розколоченому, розколоченім | на/у розколочених |