розкуркулений
РОЗКУРКУЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до розкуркулити. Разом з гітлерівцями в дні страшної навали прийшли в село, ніби з того світу повернулись, розкуркулені хазяї та їхні синочки (Цюпа, Краяни, 1971, 44); // розкуркулено, безос. присудк. сл. Вгорі колись стояв хутір заможної родини Стоянів. У тридцятому Стояна розкуркулено й виселено, а пізніше знесено й хутір (Коз., Блискавка, 1962, 97).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розкуркулений | розкуркулена | розкуркулене | розкуркулені |
Родовий | розкуркуленого | розкуркуленої | розкуркуленого | розкуркулених |
Давальний | розкуркуленому | розкуркуленій | розкуркуленому | розкуркуленим |
Знахідний | розкуркулений, розкуркуленого | розкуркулену | розкуркулене | розкуркулені, розкуркулених |
Орудний | розкуркуленим | розкуркуленою | розкуркуленим | розкуркуленими |
Місцевий | на/у розкуркуленому, розкуркуленім | на/у розкуркуленій | на/у розкуркуленому, розкуркуленім | на/у розкуркулених |