розморений
РОЗМОРЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розморити. Усі обернулися. Крилов, мабуть, розморений спогадами про ситну їжу, заснув (Полт., Повість.., 1960, 467); *Образно. Сонце заливало золотим промінням розморену, огорнуту туманом ріку (Ю. Бедзик, Вогонь.., 1960, 63).
2. у знач. прикм. Який розморився, відчув фізичну втому, млявість, сонливість; втомлений. Розморений Данило лежав на ліжку і дрімав (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 425).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розморений | розморена | розморене | розморені |
Родовий | розмореного | розмореної | розмореного | розморених |
Давальний | розмореному | розмореній | розмореному | розмореним |
Знахідний | розморений, розмореного | розморену | розморене | розморені, розморених |
Орудний | розмореним | розмореною | розмореним | розмореними |
Місцевий | на/у розмореному, розморенім | на/у розмореній | на/у розмореному, розморенім | на/у розморених |