розсудливо
РОЗСУДЛИВО. Присл. до розсудливий 3. Варка побивалася й жалкувалася перед ним,- він тоді умовляв її.. і розважав; доводив їй розсудливо усяку річ, заспокоював (Вовчок, І, 1955, 170); Стьопа взяв обидва папірці і старанно та довго розглядав їх, розсудливо зважаючи, чи все в них так написано, як він того хотів (Кучер, Дорога.., 1958, 21); Йому було чотирнадцять років, але говорив він зовсім наче дорослий - поважно й розсудливо (Смолич, День.., 1950, 107).