розумець
РОЗУМЕЦЬ, мця, ч. Зменш.-пестл. до розум 1, 2. Невеликий розумець [у вівці], - звичайно німина,- а все-таки такий, як бог йому дав (Фр., IV, 1950, 25); А та вже перелякалася. Що й був розумець - вискочив (Хотк., І, 1966, 78); // ірон. Те саме, що розумака. Бач, який найшовся розумець (Сл. Гр.); Старий знову чогось не помирився із сином.. А потім, дивись, і сусідам піде жалітися, що його сякий не такий розумець не має в голові олії (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 180).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | розумець | розумці |
Родовий | розумця | розумців |
Давальний | розумцеві, розумцю | розумцям |
Знахідний | розумця | розумців |
Орудний | розумцем | розумцями |
Місцевий | на/у розумці, розумцеві | на/у розумцях |
Кличний | розумцю | розумці |