розізлений
РОЗІЗЛЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розізлити.
2. у знач. прикм. Який розізлився, перебуває у стані роздратування. - Та плюнь-бо ти, кумо, на них [жаб]! - скрикнув розізлений Шлендріян. - Будеш ти з усяким хробаччям панькатись (Фр., III, 1950, 118); Набігло відразу кілька десятків розізлених, заслинених бороданів (Загреб., Диво, 1968, 287).
ВІДМІНОК | ЧОЛ. РІД | ЖІН. РІД | СЕР. РІД | МНОЖИНА |
---|---|---|---|---|
Називний | розізлений | розізлена | розізлене | розізлені |
Родовий | розізленого | розізленої | розізленого | розізлених |
Давальний | розізленому | розізленій | розізленому | розізленим |
Знахідний | розізлений, розізленого | розізлену | розізлене | розізлені, розізлених |
Орудний | розізленим | розізленою | розізленим | розізленими |
Місцевий | на/у розізленому, розізленім | на/у розізленій | на/у розізленому, розізленім | на/у розізлених |