самоук
САМОУК, а, ч. 1. Той, хто навчився чого-небудь самостійно, без систематичного навчання, без керівника. Самоук.. Федотов.. став основоположником критичного реалізму в російському живописі (Рад. Укр., 4.VII 1965, 4); В листах надсилають мені й ноти, написані обдарованими самоуками (Тич., III, 1957, 320).
2. у знач. присл. самоуком. Самостійно, без систематичного навчання, без керівництва. Самоуком Петро Алексєєв навчився грамоти й жадібно шукав відповіді у книгах на питання про становище робітників і селян (Іст. СРСР, II, 1957, 246).
ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
---|---|---|
Називний | самоук | самоуки |
Родовий | самоука | самоуків |
Давальний | самоукові, самоуку | самоукам |
Знахідний | самоука | самоуків |
Орудний | самоуком | самоуками |
Місцевий | на/у самоуку, самоукові | на/у самоуках |
Кличний | самоуче | самоуки |